Косарі поміж трав розмахалися гострими косами.
Що їм квітка Твоя! Їм би впорати справу свою.
Я на ласку Твою сподіваюся, Спасе мій, Господи,
на ласку, на ласку, на Батьківську милість Твою.
Віра Божа одна - днів моїх незамінна супутниця -
що Ти мною завжди керуватимеш, Боже мій, Сам,
що Ти каменем став і в біді Ти за мене заступишся -
в косовиці лихій обмине мене гостра коса.
Недаремно ж бо Ти напував мене свіжими росами,
життєдайним дощем від посухи й від спеки зберіг,
переповнив мене псалмоспівами славними, Господи, –
щоб Тебе, Боже мій, квіт у лузі прославити зміг!
Ой, косарики вже відмахалися гострими косами.
Перед ними вцілівши, під ранішнім сонцем стою,
упиваюся ним і дзвінкими небесними росами,
славлю квітом Тебе за любов невичерпну Твою.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мои стихи - Надежда Горбатюк Своим стихом я хотела сказать, что дар и плод - разные вещи. Когда-то я услышала проповедь на эту тему.В ней говорилось о том, что если отец подарит сыну-оболтусу на день рождение велосипед, то велосипед не является показателем послушания и покладистости характера сына, а только любви отца.
Смотря за собой, за своим характером, надо быть внимательным, как людям находиться рядом с нами (долготерпеливы ли мы, сострадательны, прощаем ли или же жестки, злы, критичны, придирчивы).
Стих родился как наблюдение за собой...
